к
К¹, невідм., сер. Чотирнадцята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «к» (вимовляється «ка»).
К², рідко ІК, прийм. з дав. в., заст. До.
Турн.. К Енею руки простягає (Іван Котляревський, I, 1952, 294);
Ще ж як руку притулив [він] к серцю ік свому (Павло Тичина, I, 1946, 80);
Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз (Степан Васильченко, II, 1959, 143).
Словник української мови (СУМ-11)