к
К¹, невідм., сер. Чотирнадцята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «к» (вимовляється «ка»).
К², рідко ІК, прийм. з дав. в., заст. До.
Турн.. К Енею руки простягає (Іван Котляревський, I, 1952, 294);
Ще ж як руку притулив [він] к серцю ік свому (Павло Тичина, I, 1946, 80);
Увесь день були замуровані вікна, і к вечору мороз рогом поліз (Степан Васильченко, II, 1959, 143).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- К — (ка). Як назва літери вживається в с. р.: мале к; як назва звука вживається в ч. р.: глухий к, задньоязиковий к. Літературне слововживання
- к — невідм., с. П'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука "к" (вимовляється "ка"). Великий тлумачний словник сучасної мови
- к — К пред. Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. Іде к лісу. Ну тебе к бісу! б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. Словник української мови Грінченка