к
К
пред. Къ. Съ дат. падежемъ обозначаетъ: а) указаніе мѣста или предмета, къ которому направляется дѣйствіе. Іде к лісу. Ну тебе к бісу! б) опредѣленіе времени, къ которому близится дѣйствіе. Сподівайся мене, серденятко моє, ой к перині Пречистім; як не буду я к первій Пречистій, сподівайся к Миколі. Мет. 25. К Великодню сорочка хоч лихенька, аби біленька. Ном. Переходить въ нѣкоторыхъ случаяхъ в ґ. Если предыдущее оканчивается, а слѣдующее за к (ґ) слово начинается согласной, то слогъ принимаетъ предъ собою і: ідуть ік лісу; часто то-же бываетъ и для пополненія стиха. Вообще же к (ґ) употребляется не часто (вмѣсто него употребляется до) и преимущественно въ указанномъ опредѣленіи времени и въ бранныхъ выраженіяхъ. Іди к нечистій матері! Туди к лихій годині! и пр.
Значення в інших словниках
- К — (ка). Як назва літери вживається в с. р.: мале к; як назва звука вживається в ч. р.: глухий к, задньоязиковий к. Літературне слововживання
- к — невідм., с. П'ятнадцята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука "к" (вимовляється "ка"). Великий тлумачний словник сучасної мови
- к — К¹, невідм., сер. Чотирнадцята літера українського алфавіту на позначення приголосного звука «к» (вимовляється «ка»). К², рідко ІК, прийм. з дав. в., заст. До. Турн.. Словник української мови в 11 томах