кабака
КАБА́КА, и, ж., заст. Нюхальний тютюн.
Доставши з халяв, хто ріжок з кабакою,— та нюхають та чхають; а хто люльку.. смокче (Кв.-Осн., II, 1956, 199).
◊ Каба́ки вте́рти (да́ти) кому — покарати, побити когось.
— Не кваптесь лиш: ще на славу Втру я вам кабаки (Г.-Арт., Байки.., 1958, 73).
Словник української мови (СУМ-11)