каблучка
КАБЛУ́ЧКА, и, ж.
1. Що-небудь зроблене, зв’язане у вигляді кільця, петлі.
Взявши Гнучкий одноліток лози, Каблучку заходивсь [Помпілій Нума] плести (Шевч., II, 1953, 335);
Павло взявсь за залізну каблучку і постукав нею у хвіртку (Головко, А. Гармаш, 1954, 81);
Два молоді сипайчі взяли величезну каблучку мотуза (Ле, Міжгір’я, 1953, 273);
*Образно. Налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків (Коцюб., І, 1955, 185).
2. Те саме, що пе́рстень.
Намиста блискучі, штучні каблучки на руки, дорогі сукна та шовкові тканини… Все те так і сяло та грало..! (Мирний, III, 1954, 257);
Хлопець під час заручин дарує дівчині каблучку на знак того, що вона заручена… (Коз., Сальвія, 1959, 165).
Словник української мови (СУМ-11)