каламутитися
КАЛАМУ́ТИТИСЯ, иться, недок.
1. Ставати мутним, нечистим, утрачати прозорість.
Вода при березі починала каламутитись і жовкнути (Коцюб., І, 1955, 391);
Помітно, як насувається вечір. Каламутиться небо, дужчає вітер, зривається завірюха (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 58).
2. перен., розм. Бути неспокійним; бентежитися, хвилюватися.
У голові станового думки каламутилися (Мирний, II, 1954, 197);
Він уже не пам’ятав ні прикрощів, ні сварок, якими зранку каламутилася його душа (Жур., До них іде.., 1952, 42).
Словник української мови (СУМ-11)