карабінер
КАРАБІНЕ́Р, а, ч.
1. заст. Озброєний карабіном вояк, що належав до особливої військової частини добірних стрільців в арміях країн Західної Європи та Росії до середини XIX ст.
Бузькі й чорноморські козаки, підтримані карабінерами, розгромили турків і захопили табір (Добр., Очак. розмир, 1965, 383).
2. Жандарм в Італії.
Та не змогла [мати] від куль карабінерів Порятувати первістка свого (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 4).
Словник української мови (СУМ-11)