карабін
КАРАБІ́Н, а, ч. Гвинтівка полегшеної ваги, з коротким дулом.
Перед вікнами по вузькій, брукованій стежці ходив мовчки вартовий з карабіном на плечі (Фр., VI, 1951, 170);
— Огонь! — скомандував Брянський. Ударили [бійці] з усіх автоматів і карабінів (Гончар, І, 1954, 106);
*У порівн. Різко, наче карабін, клацнув замок… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 86).
Словник української мови (СУМ-11)