каратель

КАРА́ТЕЛЬ, я, ч. Те саме, що кара́льник.

[Любов:] Ідіть, ідіть в свій рай, не грайте ролі архангела-карателя! (Л. Укр., II, 1951, 75);

Карателі ганялись по вулицях і городах за жінками, однімали дітей і кидали в огонь палаючих хат (Довж., Зач. Десна, 1957, 487).

Значення в інших словниках

1. каратель — кара́тель іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. каратель — -я, ч. Те саме, що каральник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. каратель — Карач  Словник чужослів Павло Штепа
4. каратель — Каратель, -ля м. Каратель. Бог один каратель грішних. К. Псалт. 172.  Словник української мови Грінченка