каркати
КА́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що кря́кати 1, 2.
Над парками на київських кручах кружляло, каркаючи, гайвороння (Смолич, Мир.., 1958, 464);
— Нема тепер радості на світі… Нема і не скоро буде. — Не каркай, лиховісний! (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 165).
Словник української мови (СУМ-11)