карлик
КА́РЛИК, а, ч.
1. Неприродно мала на зріст людина; ліліпут, недоросток, куцак, куцан.
Там карлики грають у сурми, Там бубни й сопілки бринять (Л. Укр., IV, 1954, 122);
При недорозвиненні гіпофіза ріст дитини може припинитися, і тоді вона залишається карликом (Анат. і фізіол. люд., 1957, 122);
*У порівн. Стоїмо, мов карлики. Над нами Стіни рвуться вгору, до хмарин (Дмит., Осінь.., 1959, 11);
// Про дуже низький, дуже малий предмет.
Підгорілий ячмінь ледве піднімався на півметра від землі. Вусаті карлики, похнюпившись, дивилися вниз (Жур., До них іде.., 1952, 143).
2. з означ., перен. Про дуже незначну з певного погляду, нікчемну людину.
Духовні карлики.
Словник української мови (СУМ-11)