картатий
КАРТА́ТИЙ, а, е. Із чотирикутними візерунками, малюнками (про тканину, одяг і т. ін.).
На Марині плахта — аж очі на себе бере: картата, червчата, шовком заткана (Мирний, IV, 1955, 225);
На другому тракторі сидить юнак. На ньому картата сорочка й капелюх (Ю. Янов., II, 1954, 233);
Ходкевич витяг картату червону хустку і витер спітнілу голову (Тулуб, Людолови, II, 1957, 133).
Словник української мови (СУМ-11)