катма
КАТМА́, КАТМА́Є, розм. Нема, немає.
— Та й грошей у мене тепер катма, — бідкається Грицько (Мирний, І, 1949, 275);
А де ж наживи дух витає, Де загрібають обома Під себе, звісно, всякий знає, Що там ладу уже катма (Воскр., З перцем!,1957, 104);
[Пріська:] Не бачить, що тут здоровля того давно катмає (Вас., III, 1960, 82).
Словник української мови (СУМ-11)