катування
КАТУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. катува́ти.
[Бекер:] Тут людям муки завдають, беруть на катування (Л. Укр., IV, 1954, 232);
Фашистська тюрма — це безперервне катування (Збан., Єдина, 1959, 123).
2. Стан за знач. катува́тися 1.
— Що з тобою, бідна Аня? Ти змарніла, ти слаба… Досить з тебе катування (Перв., II, 1958, 82);
Але те, що розважало відчайдушного хлопця, для дівчат було мукою, катуванням (Гончар, Таврія, 1952, 22).
Словник української мови (СУМ-11)