Словник української мови в 11 томах

каяння

КА́ЯННЯ, я, с., рідко. Те саме, що каяття́.

— Слухай, Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! Буде каяння, та вороття не буде! (Вовчок, І, 1955, 51);

Вираз якогось твердого порішення запанував на його гарнім обличчі і щось, як каяння… за всі свої слова.., показалося вслід за тим (Коб., III, 1956, 350).

Словник української мови (СУМ-11)

Значення в інших словниках

  1. каяння — ка́яння іменник середнього роду рідко  Орфографічний словник української мови
  2. каяння — -я, с., рідко. Те саме, що каяття.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. каяння — 1. каяття 2. це дія  Словник чужослів Павло Штепа
  4. каяння — КА́ЯННЯ, я, с. Те саме, що каяття́ 2. – Слухай, Тимоше, покинь мою розлучницю! покинь, коли не хочеш каятись вік! Буде каяння, та вороття не буде! (Марко Вовчок); Вираз якогось твердого порішення запанував на його гарнім обличчі і щось, як каяння...  Словник української мови у 20 томах
  5. каяння — КАЯТТЯ́ (визнання своєї провини, вияв жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку), КА́ЯННЯ, РОЗКА́ЯННЯ, ПОКАЯ́ННЯ, ПОКУ́ТА, СПОКУ́ТА. Є каяття, та вороття немає (Л.  Словник синонімів української мови
  6. каяння — Ка́яння, -ння  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. каяння — Каяння, -ня с. Раскаяніе. По смерти нема каяння. Ном. № 2237. До світу плач її по хаті, до світу каяння. МВ. (О. 1862. І. 100).  Словник української мови Грінченка