кварта
КВА́РТА, и, ж.
1. Міра рідких і сипких тіл (звичайно трохи більша за літр).
[Виборний:] Випили по одній, по другій, по третій.. та вишнівки з кварту укутали (Котл., II, 1953, 10);
Молодая встала, Взяла кварту оковити Та й почастувала Сердешного невольника (Шевч., II, 1953, 188);
— То він, ще й не втершися, ..схопив глечик і видудлив із нього, мабуть, із кварту (Головко, II, 1957, 44);
Рідкі речовини — воду, молоко, гас, горілку — міряли квартами (кварта дорівнювала двом пляшкам) (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 62).
2. розм. Те саме, що ку́холь 1.
Микола вхопив кварту й пожбурив нею на шинкаря (Н.-Лев., II, 1956, 260);
Він.. зачепив кожухом мідну кварту на ослоні, й вона з брязкотом покотилася по підлозі (Кучер, Прощай.., 1957, 276).
3. муз. Четвертий ступінь у діатонічній гамі.
В розпізнаванні часу виникання тої [тієї] чи іншої обрядової мелодії на допомогу історії знову приходять ті самі типові ознаки..: кварти, квінти й октави (Іст. укр. музики, 1922, 52);
У розділі пальцевої техніки Л. Ревуцький з великою винахідливістю вживає свої улюблені комбінації подвійних нот: терції, кварти, квінти (Мист., 1, 1969, 24).
Словник української мови (СУМ-11)