квапно
КВА́ПНО, розм. Присл. до квапни́й 1.
Все це вона говорила байдужно, квапно, монотонно, мов пересипувала щось з одної [однієї] руки в другу (Коб., III, 1956, 397);
Квапно відстебнув [Рязанов] від паска вибухівку, дістав з гумового мішечка підривний патрон (Логв., Давні рани, 1961, 47);
// у знач. присудк. сл.
Молодиці квапно було, бо маленька дитина вдома лишилась (Кобр., Вибр., 1954, 155).
◊ Ква́пно ді́ється (ді́ялось) кому — хто-небудь поспішає (поспішав); спішна справа в когось.
Квапно діялось Леонові. Він хотів завтра скінчити цілий ладунок церезину (Фр., V, 1951, 439).
Словник української мови (СУМ-11)