кволитися
КВО́ЛИТИСЯ, люся, лишся, недок., розм.
1. Почувати себе недужим, хворим; нездужати.
— В мене син чогось кволиться. Жаліється на голову усе (Вовчок, Вибр., 1946, 169);
Вона боязко, турботно придивлялася до Зінька — як йому: чи легшає? Чи видужує? А він усе кволився, все нидів (Гр., II, 1963, 488);
— Скільки й пам’ятаю, значить,— нема ладу в моїй спині, з самого дитинства кволюся… (Збан., Сеспель, 1961, 52).
2. Скаржитися (на біль, утому).
— Ох! як я наморилася,— кволилася Пріська (Мирний, III, 1954, 52);
Почав кволитись, що в боку болить (Барв., Опов.., 1902, 110);
// Жалібно стогнати; квилити.
Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,— ще один зубик прорізувався (Вирган, В розп. літа, 1959, 254).
Словник української мови (СУМ-11)