кволитися
КВО́ЛИТИСЯ, люся, лишся, недок., розм.
1. Почувати себе недужим, хворим; нездужати.
— В мене син чогось кволиться. Жаліється на голову усе (Вовчок, Вибр., 1946, 169);
Вона боязко, турботно придивлялася до Зінька — як йому: чи легшає? Чи видужує? А він усе кволився, все нидів (Гр., II, 1963, 488);
— Скільки й пам’ятаю, значить,— нема ладу в моїй спині, з самого дитинства кволюся… (Збан., Сеспель, 1961, 52).
2. Скаржитися (на біль, утому).
— Ох! як я наморилася,— кволилася Пріська (Мирний, III, 1954, 52);
Почав кволитись, що в боку болить (Барв., Опов.., 1902, 110);
// Жалібно стогнати; квилити.
Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,— ще один зубик прорізувався (Вирган, В розп. літа, 1959, 254).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кволитися — кво́литися дієслово недоконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- кволитися — див. хворіти; хиріти Словник синонімів Вусика
- кволитися — -люся, -лишся, недок., розм. Почувати себе недужим, хворим; нездужати. || Жалібно стогнати; квилити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кволитися — КВО́ЛИТИСЯ, люся, лишся, недок., розм. 1. Почувати себе недужим, хворим; нездужати. – В мене син чогось кволиться. Жаліється на голову усе (Марко Вовчок); Вона боязко, турботно придивлялася до Зінька – як йому: чи легшає? Чи видужує?... Словник української мови у 20 томах
- кволитися — СКА́РЖИТИСЯ (висловлювати невдоволення з приводу неприємностей, болю, горя, чиєїсь поведінки і т. ін.), НАРІКА́ТИ, РЕ́МСТВУВАТИ, ЖАЛІ́ТИСЯ, БІ́ДКАТИСЯ, ПЛА́КАТИ підсил., СТОГНА́ТИ підсил., ПЛА́КАТИСЯ підсил. розм., СКИ́ГЛИТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм. Словник синонімів української мови
- кволитися — Кво́литися, -люся, -лишся гл. 1) Быть больнымъ, хирѣть. Вона й кволиться вже, — нездужає. ЗОЮР. II. 53. 2) Жаловаться на боль. Перед товариством сором кволитися, а дома заляжу до завтрого. К. ЧР. 266. Почав кволитись, що в боку болить. Г. Барв. 110. Словник української мови Грінченка