квінта
КВІ́НТА, и, ж., муз.
1. П’ятий ступінь від даного в діатонічній гамі.
Характеристика турків подається в опері [«Запорожець за Дунаєм»] в умовно-орієнтальному.. плані: пусті квінти в басі, коротка мелодична фраза (Укр. клас. опера, 1957, 137);
// Інтервал між даним ступенем і п’ятим від нього в діатонічній гамі.
Мелодійна лінія думи переважно спадаючого характеру: вгору вона йде скоками, що сягають до інтервала квінти (Іст. укр. музики, 1922, 69).
2. Перша струна скрипки (мі) та деяких інших музичних інструментів, що дає найвищий тон.
♦ Ніс на кві́нту пові́сити — зажуритися.
Американські реакціонери повісили ніс на квінту (Смолич, VI, 1959, 392).
Словник української мови (СУМ-11)