керунок
КЕРУ́НОК, нку, ч., рідко. Те саме, що на́прям 1.
Кожної миті сплав наш мусив міняти керунок (Мур., Бук. повість, 1959, 32);
Великими стрибками побіг [Денис] озиминою в тому керунку, де впала птиця (Тют., Вир, 1964, 139).
Словник української мови (СУМ-11)