килим
КИ́ЛИМ, а, ч. Тканий, найчастіше ворсистий, з візерунками виріб для вкривання підлоги, оздоблювання стін тощо.
Крикнув Гамалія: — Брати, будем жити,— Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити! (Шевч., І, 1963, 202);
Над постіллю [боярина] висів дорогий заморський килим (Фр., VI, 1951, 75);
До столу, тепер уже килимом застеленого, знов сіли старі (Головко, II, 1957, 65);
*Образно. Мох грубо встелив землю м’яким килимом і манить спочити (Хотк., II, 1966, 316);
*У порівн. Вже поминули сади-виногради рясні, кучеряві, Що покривають підніжжя гори, наче килим розкішний (Л. Укр., І, 1951, 105);
Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами (Рильський, II, 1960, 191).
Словник української мови (СУМ-11)