кипінь
КИ́ПІНЬ, пеню, КИ́ПЕНЬ, пню, ч.
1. розм. Те саме, що окрі́п.
Кипнем її.. спарив (Сл. Гр.).
◊ Ки́пенем (ки́пнем) кипі́ти:
а) вирувати (у 2 знач.), клекотіти.
Хай гуде земля під нами Й Січа кипенем кипить (Щог., Поезії, 1958, 297);
б) відбуватися, здійснюватися з великою силою, інтенсивністю.
На безмежних ланах колгоспу-мільйонера.. кипнем киплять.. найрізноманітніші роботи (Крот., Сини.., 1948, 263).
2. перен., рідко. Біла піна на воді під час її бурхливого вирування, а також кипіння.
З-за обрію котилися срібні валуни, і хлопцеві здавалося, що він іде просто в море, у.. кипінь хвиль (Чаб., Тече вода.., 1961, 9);
*У порівн. — Ідеш отим завулком, а тобі На.. бриль спадає Вишневий цвіт, мов білі клапті кипню (Вирган, В розп. літа, 1959, 211).
Словник української мови (СУМ-11)