кишка
КИ́ШКА, и, ж.
1. Еластична трубка, що є частиною травного тракту людини або тварини.
Лікар нічого страшного не знайшов у мене, хоч я гадав собі, що у мене рак або які рани на кишках (Коцюб., III, 1956, 269);
Нижній кінець товстої кишки, що лежить у порожнині таза, називається прямою кишкою (Анат. і фізіол. люд., 1957, 95).
∆ Дванадцятипа́ла ки́шка див. дванадцятипа́лий;
Сліпа́ ки́шка див. сліпи́й.
◊ Вимо́тувати (ви́мотати) [всі] кишки́ див. вимо́тувати;
Ви́пустити кишки́ див. випуска́ти;
Ки́шка тонка́ (коро́тка) — не вистачає (не вистачило) сил, здібностей і т. ін. для чого-небудь.
— Гітлер, бач, думав одним махом загарбати Радянський Союз. Аж воно кишка тонка (Цюпа, Назустріч.., 1958, 199);
Кишки́ гра́ють марш в кого — хтось дуже голодний;
Кишки́ рва́ти (порва́ти і т. ін.) [зі (зо, від) смі́ху (від ре́готу)] — сміятися до знемоги, знесилення.
А старший боярин, пан Пістряк, кишки рве зо сміху та біга по селу, та збира свій поїзд, щоб швидше на посаг молодих садовити (Кв.-Осн., II, 1956, 217);
Хлоп’ята одповідають: «Ох, комік цей Цюпа, просто кишки можна порвати!» (Ю. Янов., І, 1954, 52).
2. тільки мн., анат. Те саме, що кише́чник.
∆ За́ворот кишо́к див. за́ворот.
3. Вид ковбаси, начиненої кашею з кров’ю.
Він поклав на стіл дві булки та шмат гречаної кишки з кров’ю (Козл., Ю. Крук, 1957, 379).
4. Гумова або брезентова трубка чи рукав для подавання води; шланг.
По той бік шахти вже лилася з кишки вода (Гр., Без хліба, 1958, 161);
Жінка в клейончато-му фартусі готувалась поливати молоді насадження і тягла довгу брезентову кишку з нанизаними дерев’яними чотирикутниками (Донч., VI, 1957, 347).
Словник української мови (СУМ-11)