кландати
КЛА́НДАТИ, аю, аєш, недок., перех., діал., фам. Прохати.
Вхопив гроші у його з рук та й заховав. Давай вони його кландать, щоб оддав (Сл. Гр.);
— Чого я мушу кландати когось, а своє покидати? (Ле, Ю. Кудря, 1956, 48).
Словник української мови (СУМ-11)