клекотати
КЛЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і КЛЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Видавати переривчастий звук (про деяких великих птахів).
На могилі ворон кряче, І орли десь клекотять (Щог., Поезії, 1958, 296);
Журавлі в небесах клекотали У чужій, наче в рідній землі (Мас., Степ, 1938, 61);
Кле-кле-кле! — клекочуть вгорі лелеки (Збан., Єдина, 1959, 6).
2. Бурхати, вирувати, шумувати (про рідину).
Пливуть собі [козаки], а з-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить (Шевч., І, 1963, 203);
Вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння (Н.-Лев., II, 1956, 343);
Клекоче піна за стерном, — Гей, не дрімай, матросе! (Рильський, І, 1960, 298);
// Кипіти з шумом.
Самовар радісно клекотів і випускав пару (Коцюб., І, 1955, 317);
Чути, як в глибині форми клекоче метал (Собко, Біле полум’я, 1952, 285);
Клекотіла у величезних чанах страва для строковиків (Гончар, Таврія, 1952, 146).
3. безос. Глухо булькотіти (в горлі, у грудях при хворобливому стані).
Кашель в Марусі ніби перестав і вже вона, хоч і не стогне і буцімто спить, так у горлі стало дуже хрипіти, а у грудях аж клекотить… (Кв.-Осн., II, 1956, 85).
4. Видавати, створювати переривчасті звуки, схожі на клекіт птахів; шуміти (про мотор, кулемет і т. ін.).
У повітрі клекотали кулемети, цінькали кулі та сухо гарчала денікінська батарея (Епік, Тв., 1958, 385);
Міни клекотіли над головою, огидно завиваючи (Кучер, Чорноморці, 1956, 126);
// перен. Бурхливо, з шумом відбуватися, здійснюватися.
Василько чув, що бій клекотав зовсім близько за селом (Панч, Гарні хлопці, 1959, 148);
Прекрасні ці творчі будні, Коли праця довкола клекоче (Дмит., В обіймах.., 1958, 84);
// перен. Голосно виявляти свої почуття, пристрасті тощо; шуміти (про людей).
Клекотіла громада, і заговорили усі, нічого і не розбереш (Кв.-Осн., II, 1956, 125);
Бачила уві сні дівчина безконечний вир святкового люду, що клекотів піснями на широких вулицях і площах (Цюпа, Назустріч.., 1958, 140);
// безос.
В шинку гуділо і клекотіло (Фр., І, 1955, 78).
5. перен. Бурхливо, з незвичайною силою проявлятися (про почуття, пристрасть і т. ін.).
Недоварений, в котрого грудях аж клекотав гнів, обернувся на другий бік (Фр., II, 1950, 222);
Я лаявся, та не міг з лайками викинути злості, що клекотіла у мене всередині (Коцюб., І, 1955, 259);
Йому здавалося, що то не вітер вирує, а пекуча образа клекотить у його грудях (Кучер, Голод, 1961, 351).
Словник української мови (СУМ-11)