клекотати

КЛЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш і КЛЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Видавати переривчастий звук (про деяких великих птахів).

На могилі ворон кряче, І орли десь клекотять (Щог., Поезії, 1958, 296);

Журавлі в небесах клекотали У чужій, наче в рідній землі (Мас., Степ, 1938, 61);

Кле-кле-кле! — клекочуть вгорі лелеки (Збан., Єдина, 1959, 6).

2. Бурхати, вирувати, шумувати (про рідину).

Пливуть собі [козаки], а з-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить (Шевч., І, 1963, 203);

Вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння (Н.-Лев., II, 1956, 343);

Клекоче піна за стерном, — Гей, не дрімай, матросе! (Рильський, І, 1960, 298);

// Кипіти з шумом.

Самовар радісно клекотів і випускав пару (Коцюб., І, 1955, 317);

Чути, як в глибині форми клекоче метал (Собко, Біле полум’я, 1952, 285);

Клекотіла у величезних чанах страва для строковиків (Гончар, Таврія, 1952, 146).

3. безос. Глухо булькотіти (в горлі, у грудях при хворобливому стані).

Кашель в Марусі ніби перестав і вже вона, хоч і не стогне і буцімто спить, так у горлі стало дуже хрипіти, а у грудях аж клекотить… (Кв.-Осн., II, 1956, 85).

4. Видавати, створювати переривчасті звуки, схожі на клекіт птахів; шуміти (про мотор, кулемет і т. ін.).

У повітрі клекотали кулемети, цінькали кулі та сухо гарчала денікінська батарея (Епік, Тв., 1958, 385);

Міни клекотіли над головою, огидно завиваючи (Кучер, Чорноморці, 1956, 126);

// перен. Бурхливо, з шумом відбуватися, здійснюватися.

Василько чув, що бій клекотав зовсім близько за селом (Панч, Гарні хлопці, 1959, 148);

Прекрасні ці творчі будні, Коли праця довкола клекоче (Дмит., В обіймах.., 1958, 84);

// перен. Голосно виявляти свої почуття, пристрасті тощо; шуміти (про людей).

Клекотіла громада, і заговорили усі, нічого і не розбереш (Кв.-Осн., II, 1956, 125);

Бачила уві сні дівчина безконечний вир святкового люду, що клекотів піснями на широких вулицях і площах (Цюпа, Назустріч.., 1958, 140);

// безос.

В шинку гуділо і клекотіло (Фр., І, 1955, 78).

5. перен. Бурхливо, з незвичайною силою проявлятися (про почуття, пристрасть і т. ін.).

Недоварений, в котрого грудях аж клекотав гнів, обернувся на другий бік (Фр., II, 1950, 222);

Я лаявся, та не міг з лайками викинути злості, що клекотіла у мене всередині (Коцюб., І, 1955, 259);

Йому здавалося, що то не вітер вирує, а пекуча образа клекотить у його грудях (Кучер, Голод, 1961, 351).