клекотати

КЛЕКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, КЛЕКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.

1. Видавати переривчастий звук (про деяких великих птахів).

На могилі ворон кряче, І орли десь клекотять (Я. Щоголів);

На стодолах клекотали бузьки, по плотах скакали горобчики і весело цвірінькали (Т. Бордуляк);

Клекоче вгорі степовий орел, розсуваються на боки колосальні лінії горизонтів, і вже видко, як у долині тінь від самітної хмарки бродить по зеленому лугові, по блискучих візерунках ріки (Ю. Яновський);

Журавлі в небесах клекотали У чужій, наче в рідній землі (Т. Масенко);

Кле-кле-кле! – клекочуть вгорі лелеки (Ю. Збанацький).

2. Бурхати, вирувати, шумувати (про рідину).

Пливуть собі [козаки], а з-за хвилі Сонце хвилю червонить; Перед ними море миле Гомонить і клекотить (Т. Шевченко);

Вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння (І. Нечуй-Левицький);

Клекоче піна за стерном, – Гей, не дрімай, матросе! (М. Рильський);

На верховині шумить, клекоче карпатська злива (П. Воронько);

// Кипіти з шумом.

Самовар радісно клекотів і випускав пару (М. Коцюбинський);

Чути, як в глибині форми клекоче метал (В. Собко);

Клекотіла у величезних чанах страва для строковиків (О. Гончар).

3. безос. Глухо булькотіти (в горлі, у грудях при хворобливому стані).

Кашель в Марусі ніби перестав і вже вона, хоч і не стогне і буцімто спить, так у горлі стало дуже хрипіти, а у грудях аж клекотить... (Г. Квітка-Основ'яненко);

У легенях клекотало, а чоло пашіло (Любко Дереш).

4. Видавати, створювати переривчасті звуки, схожі на клекіт птахів; шуміти (про мотор, кулемет і т. ін.).

У повітрі клекотали кулемети, цінькали кулі та сухо гарчала денікінська батарея (Г. Епік);

Міни клекотіли над головою, огидно завиваючи (В. Кучер);

* Образно. Ночі клекотіли, кипіли й зачаровано блукали по кварталах. Іноді приходили неясні сни (М. Хвильовий);

// перен. Голосно виявляти свої почуття, пристрасті і т. ін.; шуміти (про людей).

Клекотіла громада, і заговорили усі, нічого і не розбереш (Г. Квітка-Основ'яненко);

Бачила уві сні дівчина безконечний вир святкового люду, що клекотів піснями на широких вулицях і площах (І. Цюпа);

Я люблю тебе іншу – коли ти бунтуєш, Коли гнівом під кручі клекоче Дніпро, Коли думаєш ти, коли бачиш і чуєш, І несеш од криниці вагоме відро (В. Симоненко);

Навкруги ревло, клекотало, вирувало людське море (В. Малик);

Я ж вирішив остаточно покинути цей дім, клекочучи, як окріп, – ще ніхто ніколи не ображав мене так гостро... (Валерій Шевчук);

// безос.

В шинку гуділо і клекотіло (І. Франко).

5. перен. Бурхливо, з незвичайною силою проявлятися (про почуття, пристрасть і т. ін.).

Недоварений, в котрого грудях аж клекотав гнів, обернувся на другий бік (І. Франко);

Я лаявся, та не міг з лайками викинути злості, що клекотіла у мене всередині (М. Коцюбинський);

Вербун засміявся і сміх ніби клекотав йому у горлі (В. Винниченко);

Йому здавалося, що то не вітер вирує, а пекуча образа клекотить у його грудях (В. Кучер).