клен
КЛЕН, а, ч. Дерево, що має лапате листя з гострими кінцями й глибокими вирізами.
Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Вовчок, І, 1955, 183);
За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква (Коцюб., І, 1955, 309);
Вздовж дороги насаджують клени, Ряд за рядом, з села до села (Нагн., Вибр., 1957, 96);
// род. у збірн. Деревина́ цього дерева.
Сосна, смерека, клен, липа… Все йде у виробництво (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 102).
Словник української мови (СУМ-11)