клен
КЛЕН, а, ч.
Високоросле дерево родини сапіндових із колоноподібним стовбуром, густою розлогою кроною, лапатим листям із гострими кінцями й глибокими вирізами.
Увечері десь тьохнув соловейко на листатому клені (Марко Вовчок);
За закрутом, на горбочку, з-за великих пишних кленів виглянула біла церква (М. Коцюбинський);
Вздовж дороги насаджують клени, Ряд за рядом, з села до села (М. Нагнибіда);
Після ряботіння пролітаючих реклам, після пістрявості вказівних знаків та одноманітної геометрії придорожніх стандартних споруд раптом у відстороні на узгірку – клен! Живий клен! (О. Гончар);
Ця рiчечка тече для клена i для мене, її й тодi я бачу, коли сплю. Я рiчечку оцю в городi в нас пiд кленом, як тата й маму i як мед люблю (М. Вінграновський);
Красива осiнь вишиває клени червоним, жовтим, срiбним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим (Л. Костенко);
// род. у, збірн. Деревина́ цього дерева.
Бездонний день клечальної суботи горів і голубів над селом, з лісу везли на возах клен-дерево, ліщину, дубове галуззя, терен, зелену траву, хати чепурили до клечальної неділі (Ю. Яновський);
Сосна, смерека, клен, липа... Все йде у виробництво (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)