клич

КЛИЧ, у, ч., уроч.

1. Заклик до чого-небудь; поклик.

О, недаремно тут лунав до бою клич. Кипіла кров на ранах! (Рильський, II, 1960, 40);

*У порівн. Часом несподівано чувсь його голос, пісня, немов клич який… (Вовчок, І, 1955, 355);

// Гукання, кликання.

— Ходіть-но сюди,— махнув косарям. На клич Семена збіглись люди (Цюпа, Назустріч.., 1958, 356);

*Образно. Іду на клич гудків, На шахту поспішаю (Бойко, Про 17 літ, 1958, 16).

◊ Ки́дати (ки́нути) клич див. ки́дати.

2. Крик деяких птахів.

Золотіють каштани навколо, В небі клич журавлиних ключів (Мур., Широка дорога, 1950, 13);

Мов крізь сиву хмарну оболону, у безмежній далечі сторіч ми вчуваєм буйний тупіт коней, брязкіт зброї і пташиний клич (Забіла, У.. світ, 1960, 179).

Значення в інших словниках

1. клич — клич іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. клич — -у, ч., уроч. 1》 Заклик до чого-небудь; поклик. || Гукання, кликання. 2》 Крик деяких птахів.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. клич — КЛИЧ, у, ч., уроч. 1. Заклик до чого-небудь; поклик. О, недаремно тут лунав до бою клич, Кипіла кров на ранах! (М. Рильський); Так само він використовував всі інші кличі й гасла доби. Тими кличами й гаслами було посписуване й пообліплюване все навколо (І.  Словник української мови у 20 томах
4. клич — клич пароль (ст)  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. клич — ЗА́КЛИК (висловлена у формі звертання ідея, політична вимога, завдання), ВІДО́ЗВА, ГА́СЛО, ЛО́ЗУНГ, ПО́КЛИК, КЛИЧ уроч., ПО́КРИК рідко. Козаки почали вже занепадати духом. Та ось до них у табір прийшла незнайома жінка — козачка.  Словник синонімів української мови
6. клич — Клич, -ча м. Репутація. То вже ж один козак доброго клича і луччой руки один шостак розгадав. Макс. (1849). 75.  Словник української мови Грінченка