клоака

КЛОА́КА, и, ж.

1. Підземний канал для відведення нечистот у місті; підземний стік;

// Помийна яма, звалище.

2. перен., ірон. Про забруднене, запущене із санітарного погляду місце, приміщення тощо.

Ми [арештанти] ж тут живемо в клоаці (Фр., X, 1954, 151);

// зневажл. Про аморальне, нікчемне, розпусне суспільне середовище.

3. зоол. Вивідний отвір, спільний для кишечника й сечостатевих органів у деяких хребетних тварин.

У задній відділ кишки відкриваються протоки, нирок і органів розмноження. Тому він дістав особливу назву — клоаки (Зоол., 1957, 89).

Значення в інших словниках

1. клоака — клоа́ка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. клоака — -и, ж. 1》 Підземний канал для відведення нечистот у місті; підземний стік. || Помийна яма, звалище. 2》 перен., ірон. Про забруднене, запущене із санітарного погляду місце, приміщення тощо. || зневажл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. клоака — Брудояма  Словник чужослів Павло Штепа
4. клоака — КЛОА́КА, и, ж. 1. Підземний канал для відведення нечистот у місті; підземний стік. У Римській імперії клоаки спочатку будували для зливання вод із місцевих боліт (з наук.-попул. літ.). 2. перен., зневажл.  Словник української мови у 20 томах
5. клоака — клоа́ка (лат. cloaca, від cluo – очищую, промиваю) 1. біол. Розширена кінцева частина задньої кишки у деяких риб, усіх земноводяних, плазунів, птахів та однопрохідних ссавців, в яку відкриваються статеві протоки й сечоводи. 2. тех.  Словник іншомовних слів Мельничука
6. клоака — Кінцева частина стравоходу, у якій відкриваються сечоводи та статеві протоки; є у птахів та однопрохідних ссавців.  Універсальний словник-енциклопедія