ключник
КЛЮ́ЧНИК, а, ч.
1. заст. Той, хто мав ключі від комор панського маєтку, економії тощо й розпоряджався продуктовими запасами.
Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (Стор., І, 1957, 187);
Серед адміністрації князівського господарства [Русі] були.. і ключники, які відали сільським господарством (Іст. УРСР, І, 1953, 64).
2. рідко. Те саме, що ключа́р 1.
Мовчазний ключник [в’язниці] одімкнув дверцята до одної комірки, а після того, як я увійшов, хутко зачинив їх (Досв., Вибр., 1959, 112).
Словник української мови (СУМ-11)