ключник

клю́чник

-а, ч.

1》 заст. Той, хто мав ключі від комор панського маєтку, економії тощо й розпоряджався продуктовими запасами.

2》 рідко. Те саме, що ключар 1).

Значення в інших словниках

1. ключник — клю́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. ключник — Ключар, клюшник; (у тюрмі) наглядач.  Словник синонімів Караванського
3. ключник — КЛЮ́ЧНИК, а, ч. 1. заст. Особа, яка відала продовольчими запасами дому, маєтку і т. ін. і мала ключі від місць їх зберігання. Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (О. Стороженко); Старий ключник ніг собі не чує.  Словник української мови у 20 томах
4. ключник — КЛЮЧА́Р (той, хто зберігає ключі від чогось), КЛЮ́ЧНИК, ШАФА́Р діал. (Панса:) Я заплатив старшому ключареві, щоб він двох в'язнів випустив смерком (Леся Українка); Не було нікого коло неї...  Словник синонімів української мови
5. ключник — Клю́чник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. ключник — КЛЮ́ЧНИК, а, ч. 1. заст. Той, хто мав ключі від комор панського маєтку, економії тощо й розпоряджався продуктовими запасами. Отак-то з того часу Прокіп Іванович став прикажчиком, а я ключником (Стор.  Словник української мови в 11 томах
7. ключник — Ключник, -ка м. Ключникъ.  Словник української мови Грінченка