кмітливий
КМІТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Здатний добре й швидко міркувати, розмірковувати; тямущий.
Новиков став найціннішим розвідником, хоробрим, завзятим, кмітливим (Коп., Лейтенанти, 1947, 43);
Сіроока циганка була розумна й кмітлива (Жур., Звич. турботи, 1960, 195);
Кмітливої голови й руки слухають (Донч., Шахта.., 1949, 47);
// Який виражає тямущість.
Кмітливий погляд;
//Розумний.
Той чоловік, сповнений простоти, розв’язував надто складні питання, давав напредиво кмітливі поради (Досв., Вибр., 1959, 327).
2. рідко. Те саме, що спостере́жливий.
В кмітливої Мокрієвської були надто гострі очки й вже примітили ті латки (Н.-Лев., IV, 1956, 321);
Життя йде своїм порядком, але Дарчине кмітливе око помічає, що не все гаразд у цьому порядку (Вільде, Повнол. діти, 1960, 185).
Словник української мови (СУМ-11)