княгиня
КНЯГИ́НЯ, і, ж.
1. іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.).
І воду рідних рік черкав Ваш спів, мій друже славний. Неначе чарівний рукав Княгині Ярославни (Рильський, Зим. записи, 1964, 23);
В тому господньому селі. На нашій славній Україні,— Не знаю, де вони взялись,— Приблуда князь. Була й княгиня (Шевч., II, 1953, 9).
2. іст. Жін. до князь 1, 2.
Княгиня ж Ольга завела скрізь.. уроки й устави (Скл., Святослав, 1959, 13).
3. етн. Жін. до князь 3.
— Ні, молода княгине, не піду до тебе на весілля: не подобна річ мені, старому, по весіллях гуляти (Вовчок, І, 1955, 26);
Серед натовпу дівчат стояла у церкві княгиня (Мас., Під небом.., 1961, 140);
*У порівн. Подруги-дівчата несли труну. В їй лежала Олеся, убрана, як молода княгиня (Гр., Без хліба, 1958, 176).
Словник української мови (СУМ-11)