княгиня
КНЯГИ́НЯ, і, ж.
1. іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.).
І воду рідних рік черкав Ваш спів, мій друже славний. Неначе чарівний рукав Княгині Ярославни (Рильський, Зим. записи, 1964, 23);
В тому господньому селі. На нашій славній Україні,— Не знаю, де вони взялись,— Приблуда князь. Була й княгиня (Шевч., II, 1953, 9).
2. іст. Жін. до князь 1, 2.
Княгиня ж Ольга завела скрізь.. уроки й устави (Скл., Святослав, 1959, 13).
3. етн. Жін. до князь 3.
— Ні, молода княгине, не піду до тебе на весілля: не подобна річ мені, старому, по весіллях гуляти (Вовчок, І, 1955, 26);
Серед натовпу дівчат стояла у церкві княгиня (Мас., Під небом.., 1961, 140);
*У порівн. Подруги-дівчата несли труну. В їй лежала Олеся, убрана, як молода княгиня (Гр., Без хліба, 1958, 176).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- княгиня — княги́ня іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- княгиня — [кн'агин'а] -н'і, ор. -неийу Орфоепічний словник української мови
- княгиня — -і, ж. 1》 іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.). 2》 іст. Жін. до князь 1), 2). 3》 етн. Жін. до князь 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
- княгиня — КНЯГИ́НЯ, і, ж. 1. іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.). В тому господньому селі, На нашій славній Україні, – Не знаю, де вони взялись, – Приблуда князь. Була й княгиня (Т. Словник української мови у 20 томах
- княгиня — НАРЕЧЕ́НА (жінка стосовно до того, з ким має одружитися), СУ́ДЖЕНА фольк., НЕВІ́СТА заст.; МОЛОДА́, КНЯГИ́НЯ фольк. (під час весілля); КУНИ́ЦЯ фольк. (в обряді сватання). Словник синонімів української мови
- княгиня — Княги́ня, -ні, -нею, -не! -ги́ні, -ги́нь Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- княгиня — Княги́ня, -ні ж. 1) Княгиня, жена князя. У його жінка княгиня, з Волині ляшка. К. ЧР. 46. 2) Новобрачная. Ой вийди, мати, огляди, що тобі бояре привезли: привезли скриню й перину і молодую княгиню. н. п. Ні, молода княгине, не піду я до тебе на весілля. Словник української мови Грінченка