княгиня
НАРЕЧЕ́НА (жінка стосовно до того, з ким має одружитися), СУ́ДЖЕНА фольк., НЕВІ́СТА заст.; МОЛОДА́, КНЯГИ́НЯ фольк. (під час весілля); КУНИ́ЦЯ фольк. (в обряді сватання). Задумала Орлиха свого Василя одружити, стала шукати йому наречену (Марко Вовчок); Спить на канапі смертельно втомлена, заплакана дівчина — суджена Брянського (О. Гончар); І серп я кинув, і пшеничний стіг, І батьків дім, невісту молодую, І відтоді не бачив більше їх (І. Франко); Ходили по вулицях молоді з розпущеними косами і падали в ноги, прохаючи на весілля (М. Коцюбинський); — Ні, молода княгине, не піду до тебе на весілля (Марко Вовчок); А вони ж, старости, так доладно говорять: — Звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у хату.. Тут сховалася наша куниця (О. Іваненко).
Значення в інших словниках
- княгиня — княги́ня іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
- княгиня — [кн'агин'а] -н'і, ор. -неийу Орфоепічний словник української мови
- княгиня — -і, ж. 1》 іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.). 2》 іст. Жін. до князь 1), 2). 3》 етн. Жін. до князь 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
- княгиня — КНЯГИ́НЯ, і, ж. 1. іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.). В тому господньому селі, На нашій славній Україні, – Не знаю, де вони взялись, – Приблуда князь. Була й княгиня (Т. Словник української мови у 20 томах
- княгиня — Княги́ня, -ні, -нею, -не! -ги́ні, -ги́нь Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- княгиня — КНЯГИ́НЯ, і, ж. 1. іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.). І воду рідних рік черкав Ваш спів, мій друже славний. Неначе чарівний рукав Княгині Ярославни (Рильський, Зим. записи, 1964, 23); В тому господньому селі. Словник української мови в 11 томах
- княгиня — Княги́ня, -ні ж. 1) Княгиня, жена князя. У його жінка княгиня, з Волині ляшка. К. ЧР. 46. 2) Новобрачная. Ой вийди, мати, огляди, що тобі бояре привезли: привезли скриню й перину і молодую княгиню. н. п. Ні, молода княгине, не піду я до тебе на весілля. Словник української мови Грінченка