ковзкий
КОВЗКИ́Й, а́, е́.
1. Такий, що не утворює тертя й на якому ледве тримається хто-, що-небудь.
Подовгу стояла Горпина на ковзкому краю безодні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 332);
Набравши в льоху решето яблук та слив, швець без пригод вибрався по ковзких східцях нагору (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 229);
// Такий, якого важко втримати в руках; дуже гладкий, слизький.
Ковзкий, відполірований мозолястими руками дубовий рогач вертівся в руках Уляни (Логв., Літа.., 1960, 57).
2. перен. Який може призвести до поганих наслідків— ненадійний, непевний (про життєвий шлях і т ін.).
Ковзке становище;
// Такий, у якому приховане що-небудь небезпечне, сумнівне або двозначне.
Ковзка тема; Ковзке питання.
Словник української мови (СУМ-11)