ковток
КОВТО́К¹, тка́, ч.
1. Одноразовий рух мускулатури горла під час ковтання.
Він за один ковток чималий водянчик так і висушив (Кв.-Осн., II, 1956, 202);
Двома ковтками спорожнив [Каргат] склянку, пересунув свій стілець до вікна й заглибився в свої папери та книжки (Шовк., Інженери, 1948, 213);
Вхопивши барило з водою, жлуктить [Кузьма] нахильці, аж чути ковтки: глог-глог… (Гончар, Тронка, 1963, 188).
2. Кількість рідини, яку можна проковтнути одним таким рухом.
Кайдашиха знов притулила губи до чарки і. вкинула в рот один ковток (Н.-Лев., II, 1956, 281);
Бойченко жадібно відпив з склянки ковток води (Гур., Життя.., 1954, 321);
// Незначна кількість їжі, питва.
Самим поки що напитися ніде: кидай агрегаті біжи аж до цих бочок за ковтком води (Гончар, Тронка, 1963, 189).
КОВТО́К², тка́, ч., діал. Ковтун (у 1 знач.).
Диви, які ковтки он На собаці (Сл. Гр.).
Словник української мови (СУМ-11)