когутячий
КОГУ́ТЯЧИЙ, а, е, діал. Прикм. до ко́гу́т 1.
В тій хвилі явився обік нього гарний паничик у шапочці з когутячим пером (Фр., II, 1950, 122);
У високих шапках з когутячим пір’ям, з чорними вусами, вони [жандарми] могли налякати своїм виглядом (Турч., Зорі.., 1950, 16).
Словник української мови (СУМ-11)