когутячий
КОГУ́ТЯЧИЙ, а, е, діал.
Прикм. до ко́гу́т 1.
В тій хвилі явився обік нього гарний паничик у шапочці з когутячим пером (І. Франко);
У високих шапках з когутячим пір'ям, з чорними вусами, вони [жандарми] могли налякати своїм виглядом (А. Турчинська);
– Ов, та то не курча, а василиск [василіск]! – відразу здогадався знахар. – Коли воно виросте, то перетвориться на дракона з когутячою головою (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)