кожушина
КОЖУШИ́НА, и, ж.
1. Не покритий тканиною кожушок (у 1 знач.).
— Та як його без кожушини по такому холоду на роботу бігати! (Мирний, IV, 1955, 297);
Я морозу не боюсь! — В кожушину одягнусь (Бойко, Ростіть.., 1959, 28);
// зневажл. Ношений, поганенький кожух або кожушок.
По смітнику [довелось] Ходити, нудити. Поки пугач над стріхою В вікно не завиє, А наймичка холодного Трупу не накриє Кожушиною старою (Шевч., II, 1953, 175);
Люди минають хлопчину, ..Латану скрізь кожушину Вітер, як ніж, пробива (Павл., Бистрина, 1959, 59).
2. Вичинена овеча шкура, а також шматки старого кожуха.
Терентій.. іде до дверей і зупиняється біля порога, ворушачи перед собою великими, з кожушини рукавицями (Стельмах, І, 1962, 178);
Узутий був [чоловік] у великі розтоптані валянці, обшиті рудою кожушиною (Збан., Єдина,1959, 92).
Словник української мови (СУМ-11)