козирнути
КОЗИРНУ́ТИ¹, ну́, не́ш, док., карт., розм. Однокр. до козиря́ти¹.
Йому хочеться чимсь козирнути перед Васильком (Донч., V, 1957, 26);
Треба віддати йому належне: умів так козирнути красивим слівцем, що воно одразу впливало (Минко, Моя Минківка, 1962, 92).
КОЗИРНУ́ТИ², ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до козиря́ти².
По-молодецькому злетівши з коня, він козирнув, дзенькнувши острогами (Ю. Янов., І, 1958, 144);
Він [майор] вправно козирнув.. і відрапортував, що в штабі корпусу ніяких новин немає (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 44).
Словник української мови (СУМ-11)