коливний
КОЛИВНИ́Й, а, е. Стос. до коливання (у 1 знач.).
Роблячи коливні рухи, канатна пила розвалює пласт вугілля, яке під дією власної ваги скочується вниз (Нова техн. і технол.., 1961, 18);
// Який коливається (у 1 знач.).
Поранені піднімали голови, зводились на лікті, тягнулися до коливних червоних виблисків (Гончар, III, 1959, 156).
Словник української мови (СУМ-11)