колобродити
КОЛОБРО́ДИТИ, джу, диш, недок., розм.
1. Безцільно ходити, не зосереджуючись ні на чому; бродити, тинятися.
Весілля розтяглося на п’ять діб; колобродили з ранку до півночі, юрбою ходили вулицями з дому в дім (Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 22);
*Образно. Над морем у небі колобродили хмари (Чорн., Красиві люди, 1961, 13).
2. Учиняти бешкети; бешкетувати.
[Трохим:] Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!.. (Кроп., IV, 1959, 217).
Словник української мови (СУМ-11)