колобродити
КОЛОБРО́ДИТИ, джу, диш; наказ. сп. колобро́дь; недок., розм.
1. Безцільно ходити, не зосереджуючись ні на чому; бродити, тинятися.
Вирушаючи сюди, він не сподівався, що буде легко. Він колобродив по саду, під смереками (Б. Харчук);
* Образно. Над морем у небі колобродили хмари (С. Чорнобривець);
// перен. Безладно, хаотично змінюючи одне одного, виникати у свідомості (про думки, спогади і т. ін.).
Хоч я вже й намацував ідеї з прочитаних книжок, та все те ще колобродило в страшній плутанині й хаосі, і жодна з ідей ще не встигла осісти в моїй нерозважливій голові (Б. Антоненко-Давидович).
2. Шуміти, метушитися, кричати.
З тісної бічної вулички загін нарешті вирвався на площу, заповнену народом. Тут усе кипіло, шуміло, колобродило (С. Тельнюк);
// безос. пред.
В дворі між тим колобродило і сатаніло, жінки кричали всі разом і сучили на Сергія кулаками, а він спокійно собі походжав по хаті, як той чорногуз, не звертаючи уваги на ревіння юрби, робив своє діло (Григорій Тютюнник);
// Учиняти бешкети; бешкетувати.
[Трохим:] Ідіть звідси! Я не дозволю вам тут колотнечу заводить!.. Ідіть додому, там і колобродьте!.. (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)