колодник
КОЛО́ДНИК, а, ч., іст. Арештант, в’язень у колодках (у 6 знач.) або інших кайданах.
Сховалося сонце за степом. Вітри над травою гудуть. В кайдани залізні закуті Колодники змучені йдуть (Пісні та романси.., ІІ, 1956, 270);
— Не втрачайте надії на краще життя! — крикнув світлорусий юнак і, вклонившись колодникам, помахав їм на прощання рукою (Бурл., Напередодні, 1956, 4);
*У порівн. — Коли ж ми будемо бунтувати, поженуть, мов колодників у Сибір (Стельмах, І, 1962, 242).
Словник української мови (СУМ-11)