колотник

КОЛО́ТНИК, а, ч., діал.

1. Сварлива людина; забіяка.

2. Той, хто колотить (у 3 знач.).

Значення в інших словниках

1. колотник — коло́тник іменник чоловічого роду, істота діал.  Орфографічний словник української мови
2. колотник — -а, ч. діал. 1》 Сварлива людина; забіяка. 2》 Той, хто колотить (у 3 знач.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. колотник — КОЛО́ТНИК, а, ч., діал. 1. Сварлива людина; забіяка. У жодному випадку не починайте кричати у відповідь – колотник тільки цього і чекає, адже для таких людей сварка – кращий спосіб розважитися і привести себе в тонус (із журн.). 2. Підбурювач, заколотник.  Словник української мови у 20 томах
4. колотник — I. БАЛАМУ́Т розм. (той, хто сіє неспокій серед людей, підбурює на заворушення, виступи і т. ін.), БАЛАМУ́ТА розм. рідше, КАЛАМУ́ТНИК розм. рідше, ЗАКОЛО́ТНИК розм. рідше, КОЛО́ТНИК діал. А воєвода вже кричить: — Це ж баламут! Чому він вчить!...  Словник синонімів української мови
5. колотник — Коло́тник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. колотник — Коло́тник, -ка м. Забіяка, сварливый.  Словник української мови Грінченка