колотник
КОЛО́ТНИК, а, ч., діал.
1. Сварлива людина; забіяка.
У жодному випадку не починайте кричати у відповідь – колотник тільки цього і чекає, адже для таких людей сварка – кращий спосіб розважитися і привести себе в тонус (із журн.).
2. Підбурювач, заколотник.
Збагнув [Ярослав], що народ, зібраний у городі докупи, набагато страшніший правителеві, аніж розсіяні по всій землі поодинокі ратаї, пастухи, ловчі, бортники й просто волоцюги та колотники (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)